Вперше назва селища згадується в середині XV століття. В 1439 році польський шляхтич Сенько одержав королівську грамоту на володіння Літнівцями й сусіднім селом Вербовець. За переказами, назва Літнівці походить від того, що в них була літня резиденція польських панів.
У 1702–1703 роках Літнівці отримали привілей на магдебурзьке право.
Після другого поділу Польщі і приєднання Поділля до Росії в 1793 році царським указом від 16 липня 1795 року було утворено ряд повітів, у тому числі Ушицький повіт, до якого ввійшло і Літнівецьке староство.
В 1829 році місто перейменували на Нову Ушицю. Це було пов’язане з назвою повіту, центром якого було місто Ушиця на Дністрі (нині селище Стара Ушиця).
За переписом 1899 року всього населення в Новій Ушиці рахувалось 6 541 чоловік, з них міщан 6 248, селян 129, купців 34; всього будинків 739, у тому числі кам’яних — 50, крамниць — 44.
Восени 1919 року начальником залоги Нової Ушиці був полковник Армії УНР Шулай Михайло Мусійович.
В 1924 році Нова Ущиця отримує статус селища міського типу.
Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 183 жителі селища.
З 14 липня 1941 року по 27 березня 1944 року Нова Ушиця перебувала під німецькою окупацією.
В 1992 році відкрито історико-краєзнавчий музей.
В 1996 році розпочато газифікацію селища природним газом.
В 2014 році відкрито пам’ятник Тарасу Шевченку.
21 лютого 2014 року скинули пам’ятник Леніну.
